Найперше дякую за те, що Ви цікавитеся вивченням Святого Письма та прагнете пізнавати правду, щоб могти зростати у своїй вірі через пізнання Божого Слова.

Що стосується Вашого питання, то тут слід взяти до уваги те, що протестанти визнають за авторитет лише Святе Письмо та відштовхуються від тієї інформації, яка подана безпосередньо у ньому. Ми звичайно ж у жодному разі не ставимо під сумнів авторитет Святого Письма, бо це справді головне джерело віри для кожного християнина, однак також високо цінуємо Священне Передання, твори Святих Отців, та сучасні історичні факти і дослідження, які допомагають нам знайти відповідь на те чи інше запитання.

Також, на мою думку, у діалозі з представниками інших конфесій варто брати до уваги те, що нас об'єднує, а не розділяє. Тільки таким чином зможемо досягти миру та порозуміння між християнами різних конфесій - коли будемо відкриті на єдність та робитимемо спільно кроки назустріч.

Відповідно до нашої віри, деякі ангели призначені для того, щоб охороняти людей і допомагати їм. Про це стверджується в Святому Письмі, наприклад, у Посланні до Євреїв: «Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння?» (Євр. 1,14).

Святе Письмо приписує служінню ангелів такі функції: вони передають людям Божественні вказівки, доносять Богові молитви людей, охороняють людину від демонів і допомагають їй виконувати свої обов'язки.

Згідно з Біблією і Переданням, існування і служіння ангелів-охоронців треба приймати як догмат щодо людей в цілому. Твердження ж про те, що кожен окремий вірний має власного ангела-охоронця, не належить до догмату, але є незаперечним богословським вченням.
Усі середньовічні богослови поділяли доктрину про ангела-хоронителя і вважали, що не тільки християн, але всіх людей охороняє небесний дух.

У Катехизмі Католицької Церкви про це говориться таке: «Від свого початку до смерті людське життя перебуває під їх охороною та заступництвом. «Кожен вірний має біля себе ангела-хоронителя й вихователя, який веде його в житті» (це цитата святого Василія Кесарійського). Уже на землі християнське життя бере участь через віру у блаженній спільноті ангелів і людей, з'єднаних у Бозі» (ККК 336).

Ми можемо стверджувати, таким чином, що не тільки кожний вірний, але й кожна людина має свого ангела-хоронителя. Тому що Бог хоче привести до спасіння всіх людей.

У різних богословських трактатах про ангелів-охоронців говориться, що вони оберігають нас від небезпек тіла і душі, надихають нас робити добро, приносять наші молитви Богові й дбають про нас. Нарешті, в момент смерті вони приводять нас до Бога. Згідно з ученням святих отців, захист від диявола тих, хто вмирає, ввірений насамперед архангелові Михаїлу.

Христова Церква навчає про  шість гріхів проти Святого Духа:

  • Надмірна надія на Боже милосердя (коли людина грішить з думкою, що Бог все одно прощає).
  • Безнадійність на Боже милосердя (коли людина не вірить у те, що Бог може їй простити).
  • Спротив пізнаній правді християнської віри (коли людина вперто відкидає об'явлену Господом правду віри).
  • Завидування ближньому Божої ласки (коли людина зневажає ближнього, вважаючи його негідним Божої благодаті).
  • Закаменілість на спасенні упімнення (коли людина вперто ігнорує заклики до навернення).
  • Нерозкаяність аж до смерті (коли людина до самої смерті є ворогом Божим і не бажає покаятись).

Як можна побачити, всі вони відкидають або заперечують діяння Святого Духа в житті людини. Тому-то вони й не можуть бути прощеними, оскільки людина сама чинить закаменілим своє серце, відвертається від Бога і не кається з цього. Господь нікого насильно не може «притягнути» до спасіння. Він готовий простити навіть найбільшого грішника, який прибігає до Нього, однак простити такої людини не може не через Його нібито «жорстокість», але через закритість на дію Його Духа самої людини.

У Святому Письмі гріх розуміється як бажання людини на повну незалежність від Бога визначати, що є добре, а що зле. Тому маємо пам’ятати, що будь який гріх – це завжди зло та є образою Бога. Тільки перший з них — це більше зло, а другий – менше. А розрізнення на важкі та легкі гріхи істотне лише з точки зору можливості приступити до Святого Причастя.

У Катехизмі Католицької Церкви ми знаходимо чітке визначення тяжкого та легкого гріхів. Важкий гріх – це свідоме і добровільне порушення Божого Закону у чомусь важливому. Не слід думати, що важкими гріхами є лише вбивства, побиття, крадіжки і тому подібне. Важкою образою Бога є також опущення без важливих причин недільних і святкових відправ Служби Божої, про що говорить Божа Заповідь: «Пам’ятай день святий святкувати!»; зневага батьків, ворогування, пияцтво, дошлюбні статеві стосунки, оглядання порнографічних часописів і т. ін.

Іноді буває важко чітко визначити, до якого роду гріха віднести те, чи інше порушення Божої Заповіді. Це насамперед залежить від того, наскільки морально злим у своїй суті був вчинок, а також — наскільки свідомо й добровільно він був зроблений, з яким наміром і за яких морально важливих обставин. Але, які б не були наміри або обставини, ніколи не можна виправдати такий вчинок (моральний акт), який є злом за самою своєю суттю (очорнення, подружня зрада, бажання вбивства...)

Інколи людина може сказати, що вона не хотіла того чи іншого зла, яке вчинила, мовляв: Хто знав, що воно так станеться? Коли, наприклад, людина знає, що сідає за кермо несправного автомобіля, чи на підпитку, то повинна цілком усвідомлювати свою відповідальність за важкі наслідки автокатастрофи, яка може статися. Отже, вільно вибираючи причину, що призводить до зла, ми цілком відповідальні за зло, яке з’являється внаслідок свідомого вибору причини виникнення цього зла.

Таким чином, щоб гріх був важким, необхідні одночасно три умови:

  • усвідомлення гріха;
  • добровільність;
  • у серйозній справі; тобто порушує Божий закон — Десять заповідей, церковні заповіді.

Вчинок важкого гріха призводить до того, що вірний не може без сповіді приступити до Святого Причастя. Також треба наголосити на тому, що ми несемо відповідальність за гріхи, вчинені іншими, коли ми беремо в них участь:

  • безпосередньо і добровільно;
  • наказуємо або радимо їх чинити, хвалимо чи схвалюємо їх;
  • не виявляємо їх і не перешкоджаємо, коли до цього зобов'язані;
  • захищаємо тих, які чинять зло.

Легким є гріх, коли людина не усвідомлювала серйозності зла, а зрозуміла вже після. Радше легким, ніж тяжким, є гріх, якого ми не планували, що стався за непередбачуваних обставин, через незнання, як належно поводитися в незвичній ситуації, під натиском хвилі почуттів – остовпіння чи гніву, радості чи пристрасті.  Але при вчиненні легкого гріха людина може приступати до Св. Причастя, щоб Господь допомагав їй боротися із своїми пороками. Та все ж не слід легкими гріхами легковажити, бо багато легких предметів творять велику масу; багато крапель наповнюють ріку; велика кількість зерен творить купу, тому також із них потрібно сповідатися.

Великою проблемою на теперішній час для християн є діяльність організації Свідків Єгови, які своїм перекрученим вченням вводять в оману людей, не окріплих в християнській вірі, які до кінця і не увірували в догмати Католицької Церкви. Свідки Єгови — це секта і до християнства вони не мають відношення, хоча позиціонують себе як християнська.

А щодо імені Бога «Єгова», то в Святому Письмі  Бог найменований кількома назвами, що виражають Його істоту, діяльність, властивості й атрибути. Головні з них такі: Ягве ( Єгова), Ел, Еліон, Елоаг, Елогім, Шаддай, Адонай й Саваот.