У Святому Письмі гріх розуміється як бажання людини на повну незалежність від Бога визначати, що є добре, а що зле. Тому маємо пам’ятати, що будь який гріх – це завжди зло та є образою Бога. Тільки перший з них — це більше зло, а другий – менше. А розрізнення на важкі та легкі гріхи істотне лише з точки зору можливості приступити до Святого Причастя.

У Катехизмі Католицької Церкви ми знаходимо чітке визначення тяжкого та легкого гріхів. Важкий гріх – це свідоме і добровільне порушення Божого Закону у чомусь важливому. Не слід думати, що важкими гріхами є лише вбивства, побиття, крадіжки і тому подібне. Важкою образою Бога є також опущення без важливих причин недільних і святкових відправ Служби Божої, про що говорить Божа Заповідь: «Пам’ятай день святий святкувати!»; зневага батьків, ворогування, пияцтво, дошлюбні статеві стосунки, оглядання порнографічних часописів і т. ін.

Іноді буває важко чітко визначити, до якого роду гріха віднести те, чи інше порушення Божої Заповіді. Це насамперед залежить від того, наскільки морально злим у своїй суті був вчинок, а також — наскільки свідомо й добровільно він був зроблений, з яким наміром і за яких морально важливих обставин. Але, які б не були наміри або обставини, ніколи не можна виправдати такий вчинок (моральний акт), який є злом за самою своєю суттю (очорнення, подружня зрада, бажання вбивства...)

Інколи людина може сказати, що вона не хотіла того чи іншого зла, яке вчинила, мовляв: Хто знав, що воно так станеться? Коли, наприклад, людина знає, що сідає за кермо несправного автомобіля, чи на підпитку, то повинна цілком усвідомлювати свою відповідальність за важкі наслідки автокатастрофи, яка може статися. Отже, вільно вибираючи причину, що призводить до зла, ми цілком відповідальні за зло, яке з’являється внаслідок свідомого вибору причини виникнення цього зла.

Таким чином, щоб гріх був важким, необхідні одночасно три умови:

  • усвідомлення гріха;
  • добровільність;
  • у серйозній справі; тобто порушує Божий закон — Десять заповідей, церковні заповіді.

Вчинок важкого гріха призводить до того, що вірний не може без сповіді приступити до Святого Причастя. Також треба наголосити на тому, що ми несемо відповідальність за гріхи, вчинені іншими, коли ми беремо в них участь:

  • безпосередньо і добровільно;
  • наказуємо або радимо їх чинити, хвалимо чи схвалюємо їх;
  • не виявляємо їх і не перешкоджаємо, коли до цього зобов'язані;
  • захищаємо тих, які чинять зло.

Легким є гріх, коли людина не усвідомлювала серйозності зла, а зрозуміла вже після. Радше легким, ніж тяжким, є гріх, якого ми не планували, що стався за непередбачуваних обставин, через незнання, як належно поводитися в незвичній ситуації, під натиском хвилі почуттів – остовпіння чи гніву, радості чи пристрасті.  Але при вчиненні легкого гріха людина може приступати до Св. Причастя, щоб Господь допомагав їй боротися із своїми пороками. Та все ж не слід легкими гріхами легковажити, бо багато легких предметів творять велику масу; багато крапель наповнюють ріку; велика кількість зерен творить купу, тому також із них потрібно сповідатися.