На могилу ходити можна і носити що бажаєте - це не має вагомого значення. Найважливіше, це жити далі, молитися і знову просити Бога про дар материства, адже надто сумувати і плакати ніколи не є кращий варіант, це неначе не відпускати душу дитини. Бог хоче, щоб ми жили дальше і своїм християнським життям, молитвами, участю у Святих тайнах Сповіді та Причастя, показали, що ми не впадаємо у відчай, але всеодно прагнемо бути доброю мамою, дружиною, та просимо в Нього щоб Він взяв під свою опіку все наше життя. Нехай Бог вас благословить!

Викидати на сміття не бажано, тому що це все таки хрест, і знамення Господа нашого Ісуса Христа на якому він відкупив нас від гріхів. Можна закопати, якщо він не великих розмірів, там де він нікому не буде заважати, як такого особливого обряду  тут немає. Та як на мене, найкраще, запитати в місцевого священика, як ваша парафія робить це з хрестами із цвинтаря, які вийшли з ужитку і непотрібні.

Страх - є наслідком, важливо знайти  причину звідки він походить. Важливо є з молитвою, просити Св.Духа, щоб допоміг вам розпізнати - де є корінь ваших страхів і неспокою. Рекомендую вам зробити "ГЕНЕРАЛЬНУ" сповідь з цілого життя, повністю проаналізувати все своє життя і довірити його Богові.

Ще один важливий аспект -  є те, чи не маєте так зване самонавіювання, тому, що часом людина може сама собі навіювати різного роду проблеми чи неспокій. Також раджу вам прочитати книгу - "Самонавіювання" видавництво "Свідчадо", в якій можете знайти багато цікавого а можливо і відповідь саме на ваше запитання.

Кожен священник якого ви знаєте може стати вашим духовним порадником. Але дуже важливо при цьому виборі пам'ятати, що ви обовязковово маєте мати до нього - довіру і вміння слухати його поради. Важливо також щоб і отець міг приділити вам час. У нашому храмі священик є в церкві кожного дня, завжди готовий поспілкуватися чи підказати тому, хто приходить за порадою.

Слава навіки! Для того, щоб перейти - має бути якась важлива причина! Ваше "сподобалось" - це не є важлива причина для переходу. Православна і Греко-Католицька церква - є дві майже одникові галузки східних церков, ми мало чим відрізяємось один від одного.

Якщо людина на 100% переконана, що вона хоче дійсно жити в православній вірі, але саме "ДО КІНЦЯ ЖИТТЯ", і дійсно жити, тобто часто сповідатися, причащатися, молитися постити і т.д  - тоді будь-ласка , переходьте. Тільки щоб це, не була ЗАЦІКАВЛЕННІСТЬ, тому, що завтра ви "ознайомитесь" із вченням свідків єгови і захочете до них. Людина повинна визначитись раз і на завжди в своїй вірі . Не дарма говорять "сім раз відмір один відріж".

Такого краще не робити, бо це не є моральним вчинком. Зрештою, ми не можемо достеменно знати чи буде жити ця тварина чи ні. Дуже влучно на цю тему писав Сент-Екзюпері у своєму творі "Маленький принц": Приручивши когось, людина несе за нього відповідальність. Завжди, все життя, в будь-яку хвилину і в будь-якому місці. Прихильність - це велике щастя, але і великі обов'язки. Істота, прив'язавши до тебе, повністю відкрито перед тобою, залежить від тебе, потребує тебе. Заслуживши його любов, ти відповідаєш за нього, то му зобов'язаний завжди піклуватися, оберігати, приділяти увагу. 

Для відповіді на Ваше запитання найперше потрібно зрозуміти, чи щоденно відкритий інтернет є для вас корисним? Чи часом, ваша діяльність в інтернеті не є марнуванням дорогоцінного часу? Чи час присвячений для інтернету не заважає мені виконувати свої обов'язки? Бо залежність включає в себе постійність та не спроможність зупинитися. Сидіння в інтернеті, спілкування в соц. мережах чи створювання світлин на християнських сторінках не є поганими у своїй суті, але якщо це все буде робитися над міру, тоді краще зупинитися та зрозуміти: "чи те що я роблю не приносить мені шкоди?"

Якщо людина переживає психічну хворобу, то зрозуміло, що має лікуватися і якщо лікарі вважають, що необхідно проходити психотерапію, то вони беруть відповідальність на себе, за терапевтичну мету та наслідки психотерапії. Тому ви не маєте, що переживати, але попросіть, щоб вони обґрунтували значення, ціль та наслідки психотерапії. 

Слава навіки! Бажано, щоб кожна людина мала свого духівника із яким могла б радитися на духовні теми. Якщо немає духівника, то питання нашого духовного життя можна обговорювати із кожним священиком.