Один Господь наш Ісус Христос без гріха. Всі ми, люди, більшою чи меншою мірою грішимо. Вся земна діяльність людини є сумішшю добра і зла. Кожен з нас носить у своїй природі непереможне бажання блаженного вічного життя. А оскільки ми повинні, за заповіддю Христа Спасителя, любити ближніх як самих себе, то це означає, що ми повинні не тільки бажати, а й чинити усе можливе для блаженства і наших близьких. Це має бути причиною молитви за наших померлих. Наша любов до них робить нас небайдужими до їхнього загробного життя. Любов не може терпіти, коли померлі, яких ми продовжуємо любити, страждають за свої гріхи. Любов Господа нашого Ісуса Христа є прикладом любові до ближніх. Син Божий прийшов у світ для спасіння всіх, всього створіння Божого. Відносно питання, чи можна молитвами витягнути батька із пекла, то найперше нам слід пам’ятати, що не людина визначає, хто, де і куди попадає після смерті. Ми не знаємо останніх секунд людини. Це належить до Божого Милосердя і Божої Справедливості. Нам рідним необхідно молитися за наших рідних, які померли і доручити їх Божому Милосердю. Відносно молитов, то кожна молитва із наміренням за померлих,  є приємна Богові, якщо вона є щирою. Раджу Вам приходити на Літургії в наміренні померлих, сповідатися і причащатися у наміренні вашого батька, та за всіх спочилих рідних. 

Натільний хрестик – це в першу чергу символ християнської віри, а не красива ювелірна прикраса. Тому важлива не його краса і дорожнеча, а ваше ставлення до хреста.

При виборі хрестика треба звертати увагу не на метал та дорогоцінність, а на розумінні значення носіння хрестика. Форма атрибуту християнської віри постійно змінювалася. Звідси численні варіанти хрестів: восьмикутний, семіконечний, шестикінечний, чотирикінцевий. Форму хреста ви можете також вибрати на свій розсуд. У католицькій традиції є носіння чотирикінцевого хрестика із зображенням Ісуса Христа на розп’ятті.

Освячений у храмі хрестик отримує силу та благодать Божу, здатну відвести нас від гріхів та пристрастей. Сам хрестик на шиї – це видимий знак нашої приналежності до християнської віри, засіб благодатного захисту від видимих і невидимих ворогів. 

Славаа навіки! Такі книги настійливо радим не читати, оскільки пророцтва цієї жінки являються згубними для нашої Церкви, підривають авторитет папи та ієрархії Церкви, а тому в принципі є антихристиянськими посланнями. Шляхом підступного обману ці пророцтва зводять багатьох людей і роблять замішання серед вірних Церкви. Вірні Церкви мають слухати авторитет Церкви, яким Господь промовляє до людини і береже її віру, а не фальшивих пророцтв.

Другий Ватиканський Собор, говорячи про нез'єднаних з Католицькою Церквою християн, зазначає, що хоч в одній і єдиній Христовій Церкві «вже від початку постали деякі тріщини, що їх суворо ганить апостол Павло як гідні осуду (пор. 1 Кор. 1. 11, 22), а в пізніших століттях зродились більші розходження, та немалі громади відлучились від спільноти католицької Церкви, деколи не без вини людей з обох сторін», додає: «Однак ті, що сьогодні в цих громадах народжуються та сповнюються віри Христової, не можуть бути оскаржені в грісі розколу, і їх братньою пошаною і любов'ю обнимає Католицька Церква», а «діти Католицької Церкви признають їх за братів у Господі» (Декрет «Про екуменізм», 3).  Цю настанову Церкви намагаємося втілити на практиці у наших відносинах з братами-протестантами: підтримуємо дружні християнські зв'язки на рівні ієрархії, іде співпраця в рамках Всеукраїнської Ради Церков, обмін делегаціями з нагоди різних свят, одним словом,  є намагання свідчити на ділі нашу віру в Христа Спасителя і євангельську любов, яка є душею нашого церковного життя. Звичайно п'ятидесятники мають великі відмінності у визнанні віри між Католицькою і Православною Церквою, але називати їх краще протестантами нової реформації (Протестанти старої реформації – Лютерани, Кальвіністи і т.д.).  П’ятидесятництво (назва походить від дня П’ятидесятниці – старозавітнього свята, в яке на 50 день після Пасхи відбулося зішестя Святого Духа на Апостолів ( Дії розділ 2) — протестантська релігійна течія, яка виникла наприкінці ХІХ ст. Богослов’я Церкви християн віри євангельської – п’ятидесятників, як і віровчення інших євангельських церков, ґрунтується на головному принципі протестантизму, чітко сформованому ще Мартіном Лютером – «тільки Писання». Отже основою духовного життя церкви ХВЄ є Свята Біблія. Заявляючи, що Слово Боже доступне для читання і дослідження кожній людині, пастори і проповідники закликають всіх віруючих самостійно читати і досліджувати Святе Письмо, вірити в нього і в практичному житті жити в повній згоді і гармонії з євангельськими нормами, спираючись на слова Ісуса Христа: «Якщо любите Мене – дотримуйтеся Моїх заповідей».

Протягом короткого проміжку часу вчення п'ятидесятників поширилося у багатьох країнах світу. Його особливістю є віра у Святого Духа, який може втілитися в будь-якого віруючого п'ятидесятника. Людина при цьому починає говорити «іншими мовами», знаходить дар пророцтва, а в окремих випадках здатна зціляти людей. П'ятидесятники, як і представники багатьох інших протестантських течій, заперечують церкву як посередника у спілкуванні людини з Богом. Між тим, вони зберігають якусь організацію влади в середовищі віруючих, стежать за дисципліною та порядком у громаді. Прихильників цього протестантського течії хрестять дорослими, шляхом повного занурення в природну водойму. Без віри хрещення не має сили - ось чому обряд відбувається саме над дорослими людьми. Щодо перегляду телепередач п’ятидесятників, то виникає запитання, яка мета цього перегляду? І чи не краще в той час переглянути наші програми, чи прочитати духовну літературу, яка пояснює наші звичаї та обряди? Відповідь людина має знайти сама.

Можете посвятити як приватно, так і на Пасху при загальному окропленні, адже це не зменшує благодаті освячення.  Але також важливо не тільки освятити, але і щоденно молитися і освячувати своїми молитвами подарований Вам образ.

У своїй сутності молитва – це сопричастя з небесним воїнством у прославі Творця. Не можна стверджувати, що людина молиться для свого спокою, комфорту, або задля сповнення своїх потреб і задоволення вимог. Величність молитви полягає в тому, що вона є справою духовних істот. Якщо ми обмежимо молитву до задоволення потреб чи вислухання благань людини у цьом житті, то молитва вирачає притаманну їй велич. Освячуючи ім'я Боже, віддаючи належну Йому славу, дякуючи Йому, людина перетворюється на духовну істоту.

Однак ми просимо Бога про дочасні речі, бо відійшли від свого первородного стану, в якому нам нічого не бракувало. Незважаючи на те, що немає нічого спільного із справжнім розумінням молитви, Бог у свої милості зійшов до нашого рівня і запевнив нас, що вислуховуватиме наші молитви, коли ми принесемо наші нужди і болі, які Він розуміє дуже добре. Проте коли ми глибше зануримося в молитовне життя, то переконаємося, що молитва – це акт прослави Бога, божественне служіння.

У своїй суті молитва вповніі безумовно прославляє Божу волю: «Нехай буде воля Твоя». З цієї причини молитва неминуче вимагає, щоб людина зреклася власної волі: «тільки хай не моя, а Твоя буде воля» (Лк. 22. 42).

Не лишень можна, але навіть рекомендовано. І не тільки до тих, які вже є проголошеними блаженними, але ті, які відзначалися особливо святим життям, але ще не є проголошені Церквою святими чи блаженними. Наприклад до митрополита Андрея Шептицького.

Але необхідно знати, що будь яка молитва звернена до святого чи блаженного є поставлена у  служіння Божественному культу Отця Небесного через Сина у Святому Дусі.

Гріх стоїть на заваді повного об’єднання і настільки затемнює Божественний світогляд людини, що вона щиро не бачить правдивого стану речей, залишаються лишень прагнення, сподівання, що якось необхідно об’єднатися і ці прагнення співпадають із Божою волею, але, щоб це здійснити, Церквам слід перейти природній процес очищення і преображення. Успішність об’єднання усіх церков у Христі є гарантована тим, що Ісус Христос будучи основою усього Божого створіння вже переміг будь-яке розділення, об’єднав всі Церкви у собі і возсів по правиці Отця і цю звершену нашу досконалість вклав як зерно у основу буття кожної Церкви, яка прямує до цієї мети. І це зерно, яке є в нас усіх визріє в свою остаточну подобу (Євангелія від Марка 4. 26-28). Отже принцип єдності знаходиться в благодаті, яку ми виношуємо у собі і тим швидше вона відбудеться, чим менше ми будемо віддаватися нашим амбіціям, але більше упокоримося таїнству, яке Бог заклав в нас через участь у Таїнствах Церкви та виконанню Божих Заповідей.

Відпуст або індульгенція – це повне або часткове зняття тимчасового покарання за гріхи. Таким чином, відпуст, - це форма духовної реабілітації, яку Церква з материнською турботою пропонує своїм дітям, які отримали духовні рани внаслідок вчиненого  особистого гріха. Сповідь, під час якої відбувається відпущення гріхів, можна порівняти з медичним втручанням, завдяки якому вдається перемогти хворобу. У цьому таїнстві людина, визнаючи небезпеку, яку несе у собі гріх, отримує від Бога дар зцілення. Проте хвороба завжди залишає якісь сліди. Ті, хто не бере цього до уваги, повинні розуміти, що такий ослаблений духовний імунітет надалі може стати причиною серйозних ускладнень і подальших важких захворювань.

Метою відпусту є отримання духовної здатності любити Бога всім серцем своїм, всією душею своєю, всіма силами своїми, а ближнього свого - як самого себе. Це форма справжнього духовного лікування, завдяки якому наша воля прагне до дійсного блага, а наш розум точніше визначає і вибирає справжню істину. Індульгенція - це засіб для глибшого духовного навернення, для зміни нашого менталітету, при якому світський спосіб мислення заміщається євангельським.

Умови для отримання відпусту:

  1. Людина має бути внутрішньо вільна від пристрасті до гріха. Це - найбільш суттєва умова, що передбачає не лише зобов'язання приступити до таїнства сповіді, якщо совість обтяжена гріхом, але і справжню і постійну потребу душі бути вільною від всякого гріха.
  2.  У неї має бути бажання і намір скористатися даром відпусту, яке пропонує Церква.
  3.  Вона повинен виконати добру справу (часто символічну), вказану Церквою, з якою пов'язаний дар відпусту: наприклад, це може бути певна молитва, відвідини певної церкви, паломництво, відвідини хворих або ув'язнених.

Відпуст отримується через Церкву, яка силою влади в’язати і розв’язувати, даною їй Ісусом Христом, діє на користь християнина і відкриває йому скарб заслуг Христа і святих, щоб вірний отримав від Отця милосердя відпущення дочасної кари за гріхи. Тому Церква хоче не тільки прийти на допомогу християнинові, а також заохотити Його до діл побожності, покути і любові. Відпуст можна отримати не тільки для себе, але і для душі вже померлої людини, яка знаходиться в чистилищі.

Церква завжди навчала і навчає, що переривання вагітності (аборт) – це свідоме вбивство невинної людської істоти. Жодні обставини, жодна мета чи закон на світі ніколи не зможуть зробити прийнятним те, що само по собі суперечить Законові Божому. Часом виникають побоювання , що зачата дитина муситиме жити в таких поганих умовах, що ліпше буде її зовсім не родитися. Та всі і подібні мотиви,  хоч якими поважними чи драматичними не були б, ніколи не можуть виправдати навмисного позбавлення життя невинної людської істоти.

Але я вам пропоную поглянути на вашу ситуацію із іншої сторони, як саме продовжувати ваші відносини із таким чоловіком. Із вашого питання видно, що чоловік є узалежнений від алкоголю. А залежність є хворобою тіла, розуму і душі. В сім’ї, де є присутній алкоголік і тиран в одній людині, просто неминуча атмосфера болю, яка з’їдає всіх навколо. Не рідко трапляється, що алкоголізм чоловіка народжує в ньому агресора.

Зараз можна давати чимало порад і так далі, але давайте подивимося правді у вічі.

Якщо чоловік неодноразово б'є вас, свою жінку, яку він начебто любить, і піднімати на вас руку – це норма, то задумайтеся над тим, чи потрібне вам таке життя, такі відносини? Чи хочете ви постійно терпіти таку поведінку по відношенню до вас? І найголовніше – запитайте, чи поважаєте ви себе? З насиллям, яке присутнє в сім’ї, а тим більше в сім’ї, де є залежна людина, про повагу до себе жінка навіть не думає, тим більше забуває, жертвуючи себе чоловікові-деспоту. Подумайте про те, чи зможете ви жити з садистом, жити, знаючи про те, що така поведінка повториться? Адже ваше життя може перетворитися на жахіття, тут навіть мови немає про кохання, ніжності, духовної близькості...

 Часто жінки в такому випадку мучаться питаннями: а чи правильний це вихід – піти геть, хіба він єдиний? Чи обов'язково йти від чоловіка? Як до нього ставитися? Може я ще зможу все виправити? Тут справа не в тому, чи піти від нього, чи ні. Дайте йому зрозуміти, своїм внутрішніми переконаннями і силою, яка є у кожної жінки, що ви без нього зможете, а він, — вже без вас, ні. Насправді люди, які є залежними бояться залишитись самотніми.

 Він є хвора на узалежнення людина, яка звикла, що за неї все роблять: поприбирають, положать в ліжко, нагодують. Впершу чергу, якщо ви це робите, то негайно припиніть, оскільки такою своєю поведінкою ви створюєте йому комфорт пиття. Віддайте його життя йому в руки. Дайте йому можливість самостійно після чергової п’янки приготувати собі їсти і поприбирати за собою.

Доходять думки і до того, що деякі жінки визнають себе винними в поведінці чоловіка, починають виглядати, копатися у відносинах, шукати свої помилки і промахи, роблячи висновок, що це вони спровокували чоловіка. А все від того, що їх свідомість не може змиритися з думкою, що чоловік, якого вони любили, який в їх фантазіях про майбутнє був лицарем, красенем і добряком, раптом виявляє до них таке ставлення ... Все це, звичайно, дуже сумно, але терпіти подібні витівки потім виявиться набагато сумніше. Вам не потрібен чоловік-тиран. Якщо він неодноразово дозволяє собі підняти на вас руку, це вказує на те, що тут єдиний вихід — рятувати себе. Тому що, якщо він наважився підняти руку на вас, то так само йому не доставить праці бити вашу майбутню дитину, перетворюючи на пекло життя вашої родини.

 Добре подумайте, оцініть ситуацію. Чи хочете ви цього? Іноді краще відступити на крок в сторону нового життя, тому що таку людину виправити може тільки диво. Його деспотизм і неповага будуть згубно впливати на психіку як вашу, так і вашої дитини.

Аналіз поведінки жінки в даній ситуації залежить від її ставлення до даного факту, як вона готова прийняти дану поведінку чоловіка, чи зможе вона його пробачити. Ще більш важливим фактором, яким потрібно керуватися при аналізі ситуації, є поведінка чоловіка відразу ж після скоєного. Якщо він усвідомив критичність ситуації, зізнався у своєму вчинку як в емоційному зриві, просить вибачення, усвідомлює свою неадекватність і обіцяє надалі так не робити, ви можете пробачити його, що навіть потрібно зробити, але не відразу. Чоловік не повинен відчувати вседозволеність і всепрощення. Дайте йому усвідомити, що він зробив погано. І відразу після того наполягайте на тому, щоб він звернувся до когось по допомогу.

Йому потрібна допомога — це точно! Але важливо зрозуміти, що і вам самій також потрібна допомога. Не беріть на себе роль рятівника. Я розумію ваше бажання зберегти сім'ю, але ви допоможете собі і йому набагато більше, якщо звернетеся за допомогу до рідних і друзів, священика, які допоможуть вам. Це повинно мотивувати його шукати рішення для себе. Звичайно, це непросте рішення, але насильство руйнує вас як особистість, а це набагато страшніше. Також не забувайте про дитину. Можливо, насильство і агресія, з якими не вміє справлятися ваш чоловік, з часом також можуть позначатися на дитині. Ваш чоловік повинен зрозуміти, що ви більше не будете терпіти таку поведінку і він тоді прийме рішення шукати допомоги і вирішить свою проблему з насильством.

Якщо ви вибираєте покривати його поведінку і далі продовжувати мовчати — це, звичайно, теж ваш вибір, але це не допоможе йому і, можливо, знищить вас як особистість. Не зволікайте в надії на те, що все налагодиться або, роблячи все так, як він говорить і з усім погоджуватися, — все буде нормально. Шукайте допомоги!

Подумайте добре про наслідки, проаналізуйте ситуацію і чиніть так, як вважаєте за потрібне. Якщо ви сумніваєтеся в тому, як вам вчинити, чи правильний вибір ви зробили, до якої ситуації відноситься ваша, не обманюєте самі себе, ви завжди зможете звернутися до священика, психолога або психотерапевта, який допоможе вам розібратися в ситуації і підведе вас до найправильнішого рішення.