Бог створив людину свобідною і розумною, а це означає, що ми маємо свобідно приймати рішення на основі зрілості своєї віри. Кожен із нас вибирає із ким зустрічатися, або не зустрічатися і в цьому суть свободи. Але також ми можемо просити у Господа, щоб він відкривав нам очі, щоб ми могли пізнавати, чи та людина із якою я зустрічаюся, є саме тою особою, з якою я можу розділити своє життя і не матиму страху та недовіри до подруга в подружньому житті.

Кожна людина має роздумувати , чи одружуватися чи ні. Подружжя не є самоціллю, щоб просто бути одруженим, щоб не залишитися самотнім. Подружжя – це є самовідречення себе, щоб послужити іншому. Подружжя – це є союз між чоловіком і жінкою, який заснований Богом і наділенний Його законами і за своєю природою призначається для добра подругів, народження і виховання дітей. У Святому Письмі ми читаємо: «Не добре бути чоловікові самому, сотворю йому поміч, відповідно для нього» (Бт.  2. 18). А питання чи одружуватися, чи ні, це належить до свободи людини. І чи подружжя є тягарем також залежить від світосприйняття особи. 

Не можна позбавляти когось права виявляти прихильність і любов, однак це завжди має відповідати характерові стосунків, які є між особами. Ніжність, пестощі настільки є допустимі, наскільки виражають правду, а не є брехливими і тільки шукають свого задоволення. Врешті мотивом петингу буває інтенсивна мастурбація, в якій людина шукає постійно нових стимулів. Етична проблема полягає у тому, що людина шукає просто насолоду, яку приносить тіло іншої людини. Петинг не є тим, що служить добру особи, оскільки живить сексуальний егоїзм і домінацію сексуальних цінностей над цінностями особи. Тут домінує пережиття приємності , а не справжня зустріч з особою, зводить іншу особу до рівня об’єкту задоволення, це є т. зв. своєрідний штучний замінник правдивих подружніх інтимних стосунків. Тому вирішенням для вас є знайти гармонію і баланс у різниці потягів до статевих стосунків, де не буде домінації, а повага і любов один до одного.

У Католицькій Церкві немає розлучення, але Церква може розглядати питання дійсності і правосильності подружжя. Тому ви можете звернутися до місцевого церковного суду УГКЦ , щоб представити вашу справу, і саме трибунал може ствердити, чи ваше подружжя було укладене правосильно, чи ні! Церковний трибунал знаходиться в місті Івано-Франківську по вул. Василіянок 64. 

Дитина має природне маво знати хто її батько. Рано чи пізно вона вас про це запитає. Батько для дитини найперше є батьком, а тоді мусульманин, чи християнин. Тому, ви маєте повідомити правду дитині і виправити ситуацію. А щодо того, що ви не є в шлюбі, то вас ніхто не має права змусити одружитися, ні вас, ні батька дитини. Прикро є, що люди, коли роблять вчинки, не завжди думають про наслідки. Якщо б ви дотримувалися Божих заповідей і не вступали в дошлюбні інтимні  стосунки, то не було б і проблеми і совість не мучила б.

На шлюб необхідно взяти: обручки; вінчальні свічки; рушник; хустку для покриття голови нареченої.

Відповідаючи на Ваше запитання, найперше хочеться запитати Вас, чи ви усвідомлюєте, що  в одруженні з особою інших світоглядних поглядів, на мою думку, є трудне до розуміння саме співжиття. Коли "двоє стають одним тілом" у них повинні бути солідарні погляди, уподобання і, якщо вони ще на початку спільного життя є трохи відмінними, то з часом у подружжі стають однакові привички, смаки і т д.

Подружжя завжди мало б проживати моменти радості і труднощі разом, про що говориться у присязі при одруженні. І тут мені трохи важко уявити: як ви будете молитися разом, як святкувати (напр. Ви ідете у неділю до церкви, а він - у п’ятницю - у мечеть. Чи ви разом ходитимете? Наступне питання - як святкувати свята, які є різними для кожного з вас?), а особливо - як виховувати дитину, як пояснювати їй свої різні бачення Бога?

Щодо умов укладення шлюбу, то після дотримання наступних умов (всіх норм церковного права) ви зможете одружитися з особою приналежної до іншої релігії. Для того Вам необхідно:

  • Звернутися до Вашого отця-пароха за місцем Вашого проживання, який в свою чергу має звернутися до свого Правлячого Єпископа, щоб отримати необхідну диспензу (дозвіл) на шлюб з особою іншої релігії;
  • Також Ви повинні заповнити анкету-документ, в якій обіцяєте не покинути Католицьку Церкву та робити все можливе, щоб Ваші діти були охрещені в Католицькій Церкві.

Про це говорить Канонічне право, зокрема Кан. 814 – Дозвіл з виправданої причини може дати місцевий Ієрарх, але нехай його не дає, якщо не будуть виконані такі умови:

  • 1-е - католицька сторона повинна заявити, що вона готова відсунути від себе небезпеку втрати віри, і дати щиру обіцянку, що зробить усе в міру сил, щоб усі діти були охрещені і виховані в католицькій Церкві;
  • 2-е - друга сторона повинна бути своєчасно повідомленою про обіцянки, які дала католицька сторона, так щоб справді була свідома змісту обіцянки і зобов'язання католицької сторони;
  • 3-є - обидві сторони повинні бути ознайомленими з цілями й істотними особливостями подружжя (єдність і нерозривність), яких не може виключити жодна сторона.

Щодо дітей, то відповідь, що ви маєте зробити усе можливе, щоб діти були охрещені і виховані в Католицькій Церкві, то ж запитайте самих себе, чи це можливо у вашому подружньому житті?

У Католицькій Церкві ви не можете повінчатися, оскільки для Католицької Церкви шлюб, який був укладений в Православній Церкві, залишається дійсним. Рівно ж в Католицькій Церкві немає розлучення. Але ви можете звернутися до місцевого церковного суду УГКЦ , щоб представити вашу справу, і саме трибунал може ствердити, чи ваше подружжя було дійсно укладеним, чи ні!

Таїнство Хрещення і Таїнство шлюбу є двома відмінними Таїнствами. Коли ідеться про Хрещення дитини, то для цього необхідна обґрунтована надія, що вона буде вихована в християнській вірі та згода батьків, або принаймні одного із них. Коли іде мова про хресних батьків, то вони мають належати до Католицької Церкви, або принаймні одна сторона католицька, вести християнський спосіб життя і мати намір виконувати це завдання.

Коли мова іде про Таїнство Вінчання, то для цього необхідно підготовка, тобто наречені мають пройти курс передшлюбної катехизації, щоб усвідомити суть Таїнства шлюбу.

Тому, якщо люди, які бажають прийняти Таїнство Вінчання пройшли відповідну підготовку і не мають жодних перешкод до вінчання, тоді можна спочатку повінчатися батькам, а потім здійснити Таїнство Хрещення і Миропомазання, для того, щоб батьки перебували у Божій благодаті.  

Свідки при св. Тайні Вінчання є лише свідками. Із цим не пов’язано виконання якогось завдання, крім того, щоб свідчити перед іншими про укладення Таїнства Вінчання, коли буде у цьому потреба. Тому вони можуть бути кумами дитини, але умова — вести християнський спосіб життя.

Слава навіки! Так, це є тяжкий гріх, порушенням Заповіді Божої, оскільки статеві стосунки зарезервовані для подружжя, тому що тільки в ньому запевнюється бажаний Богом нерозривний зв’язок між єднальним і дітородним значенням статевості, яка встановлена для підтримування, зміцнення і вираження остаточної спільноти життя – «одне тіло» (пор. Мт 19, 5).Це означає, що в дошлюбному періоді статеві стосунки  нелегітимні і від них треба відмовитися (зберегти незайманість). Подружжя християн  священне, і до нього слід ввійти чистими, тобто вільними від гріха (чистота серця, намірів, думок). Незайманість, чистота, цнотливість – попри все, що зараз на цю тему говорять у світі, – має велике значення і ціну, оскільки є справжнім приготуванням до того, аби бути цілісним даром любові в подружжі. Можливо, і через те зараз маємо такий занепад подружніх і сімейних цінностей, що люди так легко відмовляються від цієї чесноти, що якраз дозволяє зрозуміти власну статевість як покликання до любові та дарування життя, яка розвиває справжню зрілість особи і чинить її здатною шанувати і плекати «весільне значення» тіла.

Інколи можна почути такий аргумент: якщо хлопець і дівчина вже заручені і мають твердий намір одружитися, то чи є різниця, чи матимуть вони статеві стосунки до чи після шлюбу. Я. Салій пише так: «Тілесне самовідання має базуватися на попердній, повній особистій самовіддачі. У період заручин хлопець і дівчина ще не є повністю віддані один одному, вони тільки прагнуть того. Тому ще не настав час демонструвати, також і тілом, свою цілковиту самовіддачу. Її ще немає, а життя – об’єктивний екзаменатор правдивості наших учинків – рано чи пізно виявить фальшиву маску ніби цілковитої відданості в любові наречених… Імітація такої любові-відданості може тільки зашкодити любові, особливо в майбутньому. Вчення Церкви – це не лише заборони. Чи хтось забороняє садівникові підганяти ріст пелюсток, які тільки-но виклюнулися з трояндового пуп’янка? Сама природа троянди така, що брак терпеливості в чеканні квітки може привести до змарнування чудової троянди. Так само і з любов’ю осіб, які постановили стати подружжям. Якщо вони почнуть удавати подружжя, хоч ним ще не є, то нехай рахуються з тим, що такий поспіх може зашкодити навіть найчудовішому і перспективному коханню». Так само В. Тробіш, відповідаючи на запитання одного юнака, чому потрібно жити в чистоті аж до шлюбу, відповів: “я не маю наміру позбавити тебе задоволення, але хотів би вберегти тебе, щоб ти не зіпсував собі однієї з найбільших радостей життя. Зірвавши квітку з помаранчевого дерева, ніколи не відчуєш смаку його плоду”.